Рік роздачі супу у Брвінові

- Похолодало,- сказав я, скаржачись, що мені доведеться виходити з дому.

- Холодно? Подумай про тих, до кого ти йдеш, - відповіла моя дружина. На це у мене не було розумної відповіді. Я попрощався і вийшов.

Я швидко змінив своє ставлення. Я радів, що приїхав на перший ювілей ініціативи асоціації "За межами". Передусім, через її волонтерів. Від них йшло тепло і щастя. Але головним чином я був тут через безпритульних. Вони користуються допомогою асоціації. Про них занадто рідко говорять.

"Суп" - це просто гасло. Асоціація намагається допомагати й іншими стравами та десертами, наскільки це можливо. Цього разу були два торти, а на них свічки з одиницею. Ми святкували.

- Що змінилося з нашої останньої зустрічі? - запитав я Єву Голембєвську, одну з засновників асоціації. Миттєво зрозумів, що зіпсував святковий настрій.

- До нас прибуло багато підопічних. Передусім з навколишніх містечок. Багато людей зараз прибувають до нас із Прушкова. Крім того, мало що змінилося. Ми все ще діємо, використовуючи власні кошти і кошти доброзичливих людей. Але цього недостатньо. Важко, - почув я.

Асоціація не лише щотижня годує тих, хто потребує. Вони збирають і розподіляють одяг, допомагають вирішувати медичні проблеми. До Єви підійшла одна з волонтерок. Вони почали обговорювати, чи всі підопічні мають взуття на зиму. Без нього може виникнути трагедія.

Допомога для Марка [Ім'я змінено]

Марек приходить на "суп" недавно. Він молодий, близько 35 років. Коли я сів за стіл, він перший привітався зі мною. Було видно, що йому цікаво, що я роблю тут. Він слухав мою розмову з Юлією Вигна́нською з фонду "Спочатку Житло".

- Ці люди добре знають всі місця, де можуть шукати допомогу. Нічліги, обігрівальні, притулки, місця, де можна помитися або щось поїсти. Навіть не зважаючи на зовнішній вигляд, існує трохи таких пунктів. Та вони все одно живуть на вулиці, - почала пояснювати мені Юлія.

- Чому? - запитав я. Юлія повторила питання до Марка, який не пропустив жодного слова нашої розмови.

- Сором. Я молодий і мені соромно показуватися в притулку, - відповів він швидко.

- Я там не з'являюся, бо треба бути тверезим, - зауважив чоловік, що сидів поруч. Марек кивнув головою і визнав, що і для нього це проблема. Він п'є з часу смерті батьків. Це вже майже десять років.

- Я не можу погодитися з тим, що тато помер. Мама була хвора, я якось був до цього готовий. Я провів з татом дуже багато часу... Я не можу це зрозуміти, - пояснив він. Юлія зауважує, що є інші способи справлятися зі смутком чи втратою.

- Чи може мені йти вживати наркотики? Ніколи. Це гірше падло, ніж алкоголь, - швидко визначає Марек. Юлія спокійно пояснює, що вона мала на увазі спеціалізовану допомогу. Психолога. Психіатра. Марек усміхається.

- 12 кроків? Я був. Я закінчив терапію. Не допомогло, відповідає він.

Марек має свій будинок

Марек жив у сімейному будинку в Брвінові. Після смерті батьків він продав нерухомість і розділив гроші з трьома: сестрами та братом. Він отримав приблизно 200 тисяч. Цього було недостатньо навіть на невелике житло в районі, але він зміг побудувати будинок у віддаленому, на кілька десятків кілометрів, селі. Нажаль, там він не міг знайти роботу.

- Я працював у Брвінові на автомийці. Нажаль, її закрили. Тепер я мию автомобілі в різних місцях. Тимчасово. Спробую розпочати роботу на іншій автомийці. Мені ще не відповіли, - сказав Марек.

Було б інакше, якби в нього була машина. Декілька років тому він втратив права за керування авто в стані алкогольного сп'яніння. Тепер він може вже водити машину, але йому доведеться заощаджувати на авто.

- Якщо мені не вдасться отримати цю роботу, то я повертаюся в село, продаю будинок і шукатиму щось тут. Можливо, для оренди, - додає.

Однак, він має намір передати гроші від угоди шваґрові, щоб він попіклувався про них.

- Я б їх пропив або програв на автоматах, - визнає він.

- То де ти зараз живеш? - запитую. Хлопець показує пальцем вгору. Побачивши моє здивоване обличчя, пояснює:

- Під хмарою, - сказав він. Незважаючи на морози. Під час нашої розмови Марек використав тільки одне лайливе слово. Він описував, як замерз під час останньої ночі. Марек - виняток. Як пояснила мені Юлія, якщо я попитаю більшість бездомних про плани, про те, де вони бачать себе через 5 років, вони не зможуть відповісти.

- Вони живуть з дня на день. Боряться за виживання. Особливо зараз, коли стало холодно. Тому таким чудовим є те, що робить Єва та її волонтери. Вони не лише годують, організовують одяг, ковдри. Передусім вони створюють можливість для зустрічі, якої їх підопічні чекають цілий тиждень. Вони надають відчуття, що вони важливі для когось. Це безцінно. Зазвичай ці люди стикаються, як мінімум, із байдужістю. Часто з презирством, - сказала вона.

Фонд "Спочатку Житло"

Юлія працює з проблемою бездомності з часів навчання. Вона навчалася і працювала по всьому світу, зокрема в Будапешті і Чикаго.

- Це польська специфіка - перевірки тверезості в притулках для бездомних. За кордоном, якщо ти не агресивний, виконуєш вказівки, то можеш жити в такому місці навіть у стані алкогольного сп'яніння - підкреслює. Ще одна річ, яка виділяє нас серед країн Європи, - це те, що наші бездомні довго перебувають на вулицях. Понад половина бездомних залишається без даху над головою більше 5 років. Велика група перебуває у такому стані більше 10 років.

Проект, який впроваджує фонд в Польщі, базується на тому, що місце для проживання - це право кожної людини. Тільки маючи своє місце, люди можуть займатися іншими речами. Виправляти своє життя. Саме завдяки тому, що ми маємо місце, яке ми можемо назвати «своїм», ми можемо протистояти різноманітним викликам.

Тому підопічні фонду не повинні "заслуговувати" на житло тверезістю чи зайнятістю. Це не нагорода. Їх отримують, і це перший крок у зміні їхнього життя. Після певного часу, коли програма завершується, особа, яка проживає в квартирі, має перевагу щодо її оренди. За кордоном програма користується великою ефективністю. Понад 70% осіб, які їй підпадають, не повертаються на вулицю. У Польщі лише кілька місяців деякі фонди впроваджують схожі ініціативи. Припускається, що їхня результативність подібна до західної.

- Окрім житла, наші підопічні отримують підтримку психологів та соціальних працівників. Проте, є правила, яких повинна дотримуватися особа, яка отримує таке житло. Раз на тиждень вона повинна зустрічатися з представником фонду. 30% того, що вона заробляє, незалежно від того, на чому, передає нам. Це свого роду орендна плата. Вона також повинна відповідати соціальному порядку, тобто не ускладнювати життя іншим мешканцям будинку, наприклад, гучною поведінкою. Їм також заборонено здавати в оренду квартиру іншим особам. Ми не згодні з тим, щоб дозволяти вечірки зі знайомими - сказала мені Юлія. - Зверніть увагу, що немає жодної заборони на споживання алкоголю. Це вже їхній вибір - додає.

Марек, ймовірно, не має шансів на таку допомогу. Ані на соціальне житло. У нього, в кінці кінців, є власний будинок. Побажання Єви На вулиці всі зібралися біля столу з тортами. Ми заспівали "сто літ". Єва задула свічку. Вона не сказала вголос, чого собі побажала. Їй не було потрібно. Мабуть, всі знали її мрії. Для початку, вона хоче знайти стратегічного спонсора, який зробив би так, щоб асоціація могла допомагати бездомним ефективніше. А в майбутньому, створити справжній центр для тих, хто потребує допомоги. Почався сніг. Я оглянувся серед зібраних бездомних. Юлія сказала мені, що вона захоплюється їхньою сміливістю та винахідливістю в боротьбі за виживання взимку. Вони живуть в залишених будівлях, гаражах, деревʼяних сараях. Вони гріються свічками або розпаленими вогнищами. Вона, однак, просила мене не торкатися цієї теми наразі.

- Кожен з них знав когось, хто помер взимку. Змерз - сказала вона.

Тоді я тільки зрозумів, що приїжджаючи на наступну акцію роздачі супу, дехто з сьогоднішніх знайомих може вже не жити.